Про креативну економіку

У 2000 році в журналі "Business Week" вперше було введено в обіг поняття "креативної економіки", а в 2001 році вийшла книга Джона Хоукінса "Креативна економіка", яка сповістла наступ пост-інформаційної епохи, для якої інформація і знання – це ресурс, а рушійною силою і головною цінністю виступає творчість.

Творчі люди сьогодні – це не лише художники, письменники, артисти – представники творчих професій. Творчість і креативність затребувані в різних сферах життя – в промисловості, у бізнесі, в управлінні.

Сучасні бізнес-стратегії беруть до уваги не тільки матеріальні, але і нематеріальний активи. Людський, творчий капітал корпорації стає важливою частиною її фінансової спроможності.

Творчий, креативний підхід дає можливість знайти нові, унікальні рішення у стрімко мінливому світі. Основними гравцями креативної економіки є не лише бізнес (великі підприємства та корпорації творчих індустрій, малі та середні фірми так званих креативних кластерів), але й традиційні організації культури (такі як театри, музеї та бібліотеки), а також посередницькі агенції (між владою та бізнесом), ціллю яких є підтримка культурних індустрій і які виконують консультативні функції, аналіз та оцінку можливого чи подальшого розвитку.

Окрім цього в центрі такої економіки – творчі, незалежні люди з інноваційними ідеями та винахідливістю, які мігрують між різними секторами економіки і творять рухоме творче середовище.

Креативна економіка та культурний капіталізм впливають на образ міст а також стимулюють нову міську сегрегацію, спричиняються до взаємопроникнень різних сфер мислення та зайнятості.

Культурна економіка переважно регулюється державними інституціями і реалізується через культурну політику, яка в свою чергу відображає ідеологічні принципи її творців (бюджетна підтримка, повна дотація, вільний ринок і т.д.) і тому культурна політика неможлива без чіткого розуміння що таке культура.